Последний визит: 2019-12-29 18:25:18
Сейчас не в сети

Примара

Холодний вечір восени сумує,
Його тепло давно вже загубилось.
Та начебто нічого зараз і нема,
Але якась примара наче оповила.


_________________________________


Гаряча кава гріє руки - я не сама.
І ти. Ти також мої руки з душею зігрієш.

Чудний аромат лине прямо додолу.
Вже запалай, згори у пеклі, моя мрія!

Світло лампи на столі щось скаже,
Це - тиші слово, найстрашніша зброя.

У двері рветься холод з великої хмари.
О, мріє! Забери мене в пекло з собою!

Твій портрет та ніжні мальви у полях,
Де промінь б'є так влучно у серця.

Пляма від кави на згадку лишиться,
Коли був цілий світ - не світ, і я була не я.

Озерце приховане в диких лісах,
Поміж де з листям бурхливим грає трава.

Як світло лампи раптово погасне,
Тоді й шукати почну найближчі вуста.

Мої клинки загострені вже впали,
Давно вклоняючись небесним зорям.

Ба, павутиння на шафі блищить,
Мов плаче од напасті, од горя.

Подивись в очі, природжений вбивце,
Потони в морях страждань і жалю.

Ковдра в клітинку вкриває так ніжно,
Можливо, то ти, а може, то я просто сплю.

Так солодко від іншої думка біжить,
Тримає в напрузі малий пломінець.

Дрова у каміні згорять всі до тла,
Як думки знайдуть початку кінець.

Вертепом засяє червона троянда,
Іскрою тобі попаде у волосся.

Мабуть, далі те, що я знов оповім,
Все ж таки мені здалося.

Опубликовано: 2019-11-25 23:40:52
Количество просмотров: 20
Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход

Комментарии